Давня українська література охоплює найтриваліший період розвитку національного письменства, що активно функціонує й розвивається у загальноєвропейській культурній традиції Середньовіччя, Ренесансу і Бароко й виявляє питомо етнонаціональні риси. Твори цього часу допомагають встановити тяглість літературно-мистецьких традицій на тлі складних процесів відстоювання національних свобод, виборювання і цілковитої втрати державності; російської, польської, турецької, угорської експансії. Літературі XI–XVIII ст. властиві риси, відмінні від літератури наступного історичного часу, що утруднює процес вивчення курсу. Здобувачі освіти стикаються з труднощами, пов’язаними насамперед із характерними особливостями медієвальної літератури. Специфіка середньовічного письма вимагає від студента знання й розуміння історичної епохи, релігійної визначеності, потрактування культурно-мистецької традиції. Усвідомлення цих чинників допомагає осягнути складні процеси творення давніх текстів, їхню семантику, виразні художні ознаки на тлі не лише вітчизняної, а й світової літературної творчості.

Твори давньої української літератури – історико-літературні, у них важко, а то й неможливо відокремити художні складники від документальних. Вказані твори вважаються головним джерелом знань про минуле українського народу: знайомлять сучасника із плинністю історичних подій, політичним устроєм, державотворчими процесами на давньоукраїнських теренах. Водночас ці тексти є важливим ключем до розуміння та інтерпретації лінгвального аспекту літературних явищ, допомагають установити процеси зародження та розвитку національної мови й писемності давнього часу.